ІНТЕРВ'Ю з Вадимом Платоненко «Відкриваєш машину – відчуваєш, що щось є, дивишся на собаку, а в неї очі «квадратні». Вона розуміє, що це не навчання».

Сьогодні я хочу розповісти про тих, хто під час війни виконує дуже важливу роботу, захищає нас, попереджує небезпеку та стоїть на варті нашого спокою – українських чотирилапих службовців. Повідати про них я попросила керівника учбово-дресирувального центру по підготовці службових собак «Ягуар», голову Асоціації військових кінологів України Вадима Платоненко.
Вітаю Вас, Вадиме! Оскільки тема інтерв’ю присвячена нашим чотирилапим захисникам, які працюють під час війни, пропоную розпочати з фатальної дати - 24 лютого. Яким цей день був у Вашому житті?
24 лютого я зустрів, як і більшість наших співвітчизників, у глибокому сні. Від сильного вибуху зрозумів, що щось не так. Та коли отримав першу інформацію, усвідомив, що почалася війна. Зібрався і поїхав на роботу, в наш центр. По дорозі побачив імпровізований військкомат (в будинку селищної ради) з приблизно 200 людьми, які вже стояли в черзі для запису в добровольці.
Сам я приїхав туди ввечері, вступив в добровольчий підрозділ тероборони, наступного дня отримав зброю та почав виконувати завдання за призначенням.
Ви взагалі очікували, що розпочнеться війна?
Ви знаєте, загальне розуміння та очікування війни було ще з 2014 року. І моє передчуття це також підказувало, тому готуватись я почав завчасно. А коли я побачив звернення Путіна з неймовірною люттю та ненавистю в його очах, зрозумів, що все…більше немає чого чекати. Поїхав вночі заправив повні баки бензину та зібрав речі.
Коли Ви сказали, що почали готуватися до війни завчасно, що саме мали на увазі?
За двадцяти п'ятирічний термін нашої діяльності ми проводили підготовку собак різних структур, від громадських до військових. Вона була максимально наближена до військових умов: з масо-габаритними макетами зброї, використанням спеціального військового спорядження тощо. Також була постійна підготовка та накопичення матеріальної бази: тактичного одягу та спорядження, засобів індивідуального захисту, сухого харчування, спорядження для мінно-розшукової служби та ін. Єдине, чого не було – бомбосховища.
Коли Ви приїхали до бази в першій день війни. Як відреагували собаки?
В них був внутрішній страх. Нам також було моторошно, але ми дуже намагалися не виказувати цього собакам. Спочатку у них навіть були нервові зриви. Вони не знали, як реагувати, як і всі ми не розуміли, чого очікувати та що робити. Але вже з другої доби, коли ми почали їх використовувати, вони зрозуміли, що у справі та вже вели себе зовсім по-іншому.
Загалом, їх поведінка змінилася кардинально. Вони настільки все розуміли, що я був просто вражений. Коли я дуже втомлений приходив до них, робив прибирання та потім просто падав спати, вони не дозволяли собі навіть «пискнути».
Загалом, за якими напрямками Ви готували собак та для яких служб?
Для фізичних осіб і громадських організацій готували собак по слухняності та охоронно-захисній діяльності. Для силових підрозділів - від слідової до штурмової роботи, зокрема для Центру спеціальних операції «А» СБУ, прикордонників, Нацгвардії та Військової служби правопорядку.
Наш основний напрямок – це підготовка собак-детекторів.
До речі, термін «собаки-детектори» - досить новий, він з’явився саме в нашій школі ще в 2012 році, коли я зрозумів, що роботу з ними потрібно робити дещо по-іншому. Цим напрямком я займався з 1989 року, закінчив на відмінно тоді ще школу прикордонних військ Радянського Союзу, лишився та став викладати в учбовому центрі в Великих Мостах.

Отже, саму програму ми розробили в 2012 році, а вже в 13-му – провели перші змагання служби собак-детекторів. Для цього потрібно було мати спеціальні запахоносії. Справа в тому, що наркотики або вибухівку можуть шукати лише силові структури, які мають на це спеціальну державну ліцензію. Отже, для навчання ми використовуємо спеціальні кінологічні реквізити запахоносіїв вибухових речовин та наркотичних засобів, які є абсолютно безпечними для собак та оточуючих.

З 14-го по 17-ий рік через нас пройшло 296 собак з різноманітних напрямків підготовки. І я пишаюся тим, що ми змогли зробити легальним і офіційним те, що до цього робилось тишком-нишком. Приймали участь в різних міжнародних змаганнях серед силових структур і прорив у цій роботі став наочним.


Що найскладніше в процесі підготовки?
Навчити провідника певної собаки. Дуже часто доводиться перенавчати, навіть ламати людей. Іноді на це витрачається колосальна кількість часу. Зазвичай люди гадають, що все знають, а насправді…
Чесно кажучи, навіть я сам зараз, дивлячись назад, інколи питаю себе: як ти міг таке робити раніше?
Найважче з офіцерами, яким соромно визнати, що при їх високих званнях вони чогось не вміють або не знають. Іноді доводилось психологічно підстьобувати їх. Спочатку людина ображалася, але з часом – показувала неймовірні результати. А ще через деякий час дзвонила та дякувала за знання, які використала на практиці та отримала велику користь.
З собаками простіше. Погладив, подивився у вічі, спитав: ти знайдеш? – Він каже: так, звісно. – І ми домовились. (Сміється).
Чи будь-якого собаку можна навчити або є якісь певні вимоги?
Я вважаю, що можна навчити будь якого собаку, але питання в тому, скільки часу ми на це витратимо? Завжди перед початком підготовки робиться тестування собаки на можливість її використання в тій чи іншій службі. Але все дуже кардинально може змінитись.
За 25 років бувало навіть таке: дивишся на собаку та гадаєш – от що робити з чим чудом? А це чудо вже через 2-3 місяці робить так, що ти й уявити не міг.
До того ж, вони іноді хитрують. Наприклад, приїздила до нас людина з-за кордону, яка не сподобалась собакам – в розпліднику одночасно ледь не ентерит розпочався, а половина почала кульгати. Пройшло три дні – начебто хтось пошепотів, всі повністю здорові. Через 2 тижні приїздить інший дуже приємний замовник – всі собаки поїхали з ним та ще й дві додалися «зверху».
Емоційний стан і атмосфера в роботі дуже важливі.
Ви згадали про емоційний стан. Під час роботи, які емоції та реакції виникають у собак та як Ви їх ідентифікуєте?
По-перше, це емоції налаштованості, агресії, попередження. По собаці моментально видно, як вона себе веде. Далі – емоція страху. Коли почалися перші обстріли, робота зенітної артилерії, з сильними вибухами собаки спочатку були в шоці. І тоді ця емоція була дуже явною. Доводилось заспокоювати. З іншого боку, тепер на заняттях стріляєш, а вони вже ніяк не реагують.
Прояв емоції страху також був, коли нам довелося виїздити на зачистку звільнених територій. Я сам до кінця не розумів, що робити, коли довелось побачити те, що ніколи не бачив в мирному житті, по собаці страх було видно явно…
Ще вид емоцій – це задоволення, коли собака бачить повідець і радіє. І так само стан незадоволеності. Собака помітив, що я взяв спорядження та йду без нього, і вже дивиться з питанням в очах: як це так, я ж маю бути з тобою?! Він не розуміє, чому так.

І дуже яскрава емоція виявляється, коли собака бачить і відчуває, що потрібна допомога. Якось люди гуляли на узліссі, побачили мене в формі. Я до них звернувся, а вони дуже злякались. Напевно, приїхали з київської області, тікали до нас ближче. А вже коли побачили моїх собак, які виляли хвостиками, а один з них взагалі ліг і просив погладити – одразу купа позитивних емоцій і страх пройшов. Ось так собаки мені допомогли.
У всіх собак зовсім різні фактори поведінки на ту чи іншу реакцію. Більше за все я це бачу по очах. Положення хвоста, шерсті та настороженість – це допоміжні, загальноприйняті критерії. Може бути і так, що собака підіймає лапку, сигналізуючи про те, що привертає увагу. Все індивідуально. Треба вчитися «читати» поведінку своєї собаки та заохочувати.
Наприклад, дитина гарно вчиться в школі - треба дати їй заохочення вже зараз. А людина каже: Ні, я зачекаю, поки вона закінчить школу з золотою медаллю, а тоді заохочу. Розумієте?!
Звісно. (Разом сміємося). Чи вірно розумію, що одна й та сама собака може працювати з різними людьми?
Собаки мають певний універсалізм в роботі, згідно певних правил. І в житті часто доводиться використовувати різних собак. З одним підрозділом ми відпрацьовували команду навіть без кінолога. Командир просто взяв таку універсальну собаку та відмінно з нею виконав задачу.
Це знаєте, як взяти автомат АК-47, яким всі знають, як користуватися, а потім АК-74 - то не буде проблем і з ним, тому що ми знаємо принцип використання зброї.
Почалася війна, Ви вступили до лав територіальної оборони. Чи всі Ваші чотирилапі бійці пішли за Вами чи тільки ті, які мають певні навички?
У нас була певна кількість собак, які використовувались в розшуковій роботі, а більшість – були задіяні в патрулюванні, на блокпостах, в охоронно-сторожовій роботі, охороні об’єктів тощо. Вони 8 годин несли службу і робили це з великим задоволенням.
Які ще задачі вони виконували та виконують зараз?
Зараз майже ніяких задач не виконують, тому що високий рівень небезпеки в нашому регіоні вже знятий. На сьогодні наше формування проходить лише тренування і навчання.
З самого ж початку війни через те, що наш учбовий центр розташований на самій межі Києва, там в мене була ділянка лісу – моя зона відповідальності, довжиною до 1.5 км. Це досить небезпечна зона, через яку можна було зайти в тил нашим сусідам та провести диверсійні дії, тож ми її постійно перекривали, тому що в нас були службові собаки, які дуже посилювали нашу роботу.
Отже, вже з перших днів війни, оскільки охочих боронити Україну було багато, а зброї ще ні, ми використовували собак у патрулюванні, в охороні громадського порядку та на блокпостах. В місцях розташування останніх, собаки мали дуже велике навантаження. Також, коли блокпост змінювався, собака відпрацьовував територію на предмет вибухонебезпечних речовин.
Зробивши безцінну синхронну роботу людини з собакою, ми побачили, що через відсутність певного фахового досвіду у людей, які з ними працювали, та дуже короткий проміжок часу, який ми мали для підготовки - зрозуміли, що собаки просто не витримують.
Ще на початку подій ми потрапили під перехресний обстріл диверсійної групи з нашим сусіднім підрозділом, одного собаку було поранено шаленою кулею, прострелили вухо, про що я дізнався лише наступного дня, тому що не було видно. Настало остаточне розуміння того, що на таких ділянках собак використовувати не можна, а лише в межах територій, де не має активних дій.
Також я з моїми собаками виконував інші задачі певного характеру: зачищення територій і відпрацювання об’єктів.
Було відпрацювання, коли знайшли полишену машину. Ми приїздили, собака відпрацював, викликали поліцію, а хлопці приїхали та ще й шуткували: та може там їжа, а собака просто голодний? – Виявилось, що то була автівка ЗСУ, обстріляна, перефарбована, що бойова машина, зламалася, тому й залишили, а запахи вибухонебезпечних речовин після їх перевезення залишились.
Інша ситуація: також стояла машина. Відкрити не могли.
Ми прорізали ущільнювач і за допомогою спеціального приладу «Шершень» викачували запах на фільтруючу установку, робили диференціювання запаху та визначали, що то є. Виявилось, що то наші військові також перевозили вибухонебезпечні речовини, а машина зламалася – теж полишили.
Знаєте, ми на цій роботі вже самі запах відчуваємо та нюхаємо разом із собакою. Відкриваєш машину – відчуваєш, що щось є, дивишся на собаку, а в неї очі «квадратні». Вона розуміє, що це не навчання. Пускаєш її першою, а там справді виявляються вибухонебезпечні речовини.
Чи змінили Ви щось в процесі підготовки?
Методика не змінилась. Єдине, що в підготовці собак певного використання, а саме детекторів для пошуку запахоносіїв вибухових речовин, прийшло ще більше розуміння, що ніж – це зброя, лезо – гостре. Ми зрозуміли, що нам є які помилки виправляти, а в нашій роботі так само як у саперів – помилка може бути лише одна.
Одна справа працювати на полігоні без зустрічної відповіді, зовсім інша – в реальних військових умовах.
Які обстановка та настрій панували в теробороні в перші місяці війни?
З перших днів був дух шаленого ентузіазму та патріотизму. Але зовсім не було ніякого забезпечення. Та через пару тижнів, завдяки волонтерам та небайдужим громадянам, у нас з'явилося все необхідне від підсумків для набоїв до тепловізорів і дронів.
Так само виріс рівень професійної підготовки.
Були люди, які в житті не тримали зброю, були й такі, які мали досвід бойових дій, спеціалісти з тактичної медицини та бойової підготовки, сапери та звісно кінологи.
З неймовірною швидкістю люди переймали досвід у більш досвідчених бійців. Саме планові навчання дали шалений результат в підготовці нашого підрозділу.
Просто словами важко передати, наскільки великою була згуртованість людей! Ніхто нікого ні до чого не змушував. Честь і хвала нашим волонтерам, які неймовірно допомагали та продовжують це робити.

До того ж, несення служби було 8 годин. Не можна змусити людину це робити просто так, а всі були дуже самовіддані. Більше того, одразу після служби більшість їхала у справах або на роботу, а потім знову поверталась.
І це на тлі того, що деякі люди ходять, роблять закладки та мітки. Ось, затримали одних, вони це робили за 1000 грн – слів немає. Хтось це робить за «30 срібняків», а інші віддають останнє.
Я вірю в те, що дух єднання, який виник під час війни, вже з нами назавжди.
На жаль, війна продовжується. Чи підтримують Вас люди зараз? Можливо, потрібна якась допомога?
Ви знаєте, питання допомоги зараз «заграло різними барвами».
Є люди, які просять гуманітарку не через потреби, а через те, що просто не хочуть купувати, бо є ж гуманітарка! - Мене це просто обурює! Або просять більше, ніж на справді потрібно, або те, що не потрібно для виконання реальних задач, просто щоб було.
І через цих людей страждають ті, хто насправді залишився без роботи, а отже не мають фінансового прибутку та потребують допомоги.
Дехто навіть продає гуманітарку.
З початку війни самим нагальним питанням було чим прокормити собак. Запас корму у нас був на 20 днів. Довелось зменшувати норму, щоб протягнути довше. Знайомі, друзі, знаючи про таку ситуацію намагались допомогти.
На сьогодні ми маємо певний запас харчування, як виходити з ситуації далі, тому що війна продовжується.
Об’єктивно я розумію, що для кінологічних підрозділів зараз є потреба в: кормах, обробці від бліх і кліщів, гельмінтних засобах, дуже велика потреба в вакцинах.
Стратегічно важливі амуніція тактичного призначення, спеціальні шлеї, повідки, ударні намордники, а також засоби захисту: маски, навушники та захисне взуття.
Тому що собакам доводиться працювати в дуже небезпечних умовах. Також дуже актуальні пластикові бокси - перевозки.
Наостанок дуже хочу поцікавитись, чи є якісь традиції в собачій службі?
Так, є різні. Наприклад, у нас є традиція привітання та прощання з собакою. Коли приходиш, ти повинен привітатися, доторкнувшись рукою носа кожного собаки. Коли торкаєшся носу, ти, по-перше, перевіряєш його температуру та вологість, а по-друге, сам стан собаки, а коли йдеш – також прощаєшся за ніс. І коли я вимикаю світло і при цьому не попрощався, вони продовжують чекати та думають, що буде ще якась ситуація, якась робота.
Ще коли ми йдемо з собакою на службу чи тренування, ми ніколи не одягаємо бойове спорядження (тактичні шлеї) або як собаки IPO (шлеї, нашийник, електрошокер тощо). Досвід того, щоб собака в цій ситуації йшов без нічого, намагаємось передавати іншим. Чому так? Собака знаходиться у спокійному, кайфовому стані. Це як, наприклад, ви йдете на підборах у вечірньому платті - маєте одне відчуття, як тільки ви їх знімаєте – ви можете себе вести абсолютно інакше. З собакою теж саме, тільки обернено пропорційно: як тільки ти одягаєш на неї шлею – вона вже розуміє, що за півгодини вона буде використовуватися та вже включається в роботу.
Взагалі, традиції – це цікава частина нашої роботи та життя, але головне - залишатися гідною людиною. І я щасливий, що такі люди мене оточують і що ми разом йдемо до перемоги.
Слава Україні!
Контакти для тих, хто може надати підтримку:
Сторінка в Facebook: https://www.facebook.com/jaguardogsua
Телефони:
+38 044 465-53-68
+38 066 707-35-50
+38 067 467-08-87 Viber
jaguar-dogs.com.ua
avku.org.ua
#інтервю #Україна #кінологічнийцентрЯгуар #ВадимПлатоненко #собаки #интервью #Украина #кинологическийцентрЯгуар #война #кинологи #служебныесобаки #военныекинологи #interview #Ukraine #DogtrainingcenterJaguar #VadimPlatonenko #dogs #war #cynologists #servicedogs #militarycynologists #dogjournalist #journalist #Simba #Сімба #Симба #собакажурналист #собакажурналіст #журналіст #журналист #SaveUkrainianPets
- Що подарувати дитині, коли йдете в гості: ідеї невеликих подарунків
Є ситуації, коли великого подарунка ніхто не очікує. Ви просто йдете в гості до друзів або родичів, у яких є дитина, — не на день народження, не на велике свято, а просто провести час разом. І все ж іти з порожніми руками не завжди хочеться.Повна версія статті - ІНТЕРВ'Ю зі старшим офіцером спецпідрозділу службового відомства України Паном Wise «Ось ви разом, поруч, але раптом прилітає снаряд – і ти бачиш лише понівечені тіла, яким уже нічим і ніяк не можеш допомогти».
На жаль, багато людей досконало не знає про те, хто такі військові кінологи, та яку важливу роботу вони виконують разом зі своїми чотирилапими побратимами під час військових дій, особливо у службових відомствах. Дізнатись про це детально мені пощастило у людини, яка має багаторічний досвід роботи з підготовки та використання собак у військовій кінологічній службі, приймає безпосередню участь у військових діях, є кадровим старшим офіцером та яка дозволила мені називати його Паном Wise.Повна версія статті

